Как часто прошлым мы живем,
Оно нас очень сильно держит,
Стоит за каждым нашим днем
И от побед новых удержит.
Мы возвращаемся туда,
Где что-то явно не сложилось,
Проигрывая все опять,
Чтобы все лучше получилось.
И прошлое желает нас
Вернуть туда, где мы грешили,
Где что-то не сложилось так,
Как мы на сердце положили.
Не сбылись многие мечты,
Не удалось достичь чего-то,
Что-то не сделал, не успел,
И, уж, совсем не та работа,
Где-то ошибся, опоздал,
А, может, кто-то тебя предал
И до сих пор болит душа,
Что горечь жизни ты изведал.
О, сколько боли и обид
Несем мы часто через годы,
И тяжело порой простить
И топят нас горечи воды.
А есть еще сильнее боль -
Когда не нас, а мы кого-то
Сильно обидели тогда
И недодали им чего-то.
Мы не согрели их теплом,
И не смогли покрыть любовью,
И очень тяжело сейчас
И сил нет справиться нам с болью.
Так может лучше отпустить
Весь груз годов давно ушедших,
Людей простить, себя простить,
Забыть все дни в слезах прошедших.
И будем радостно смотреть
Вперед - ведь перед нами вечность,
И брать усилием своим
Божьего Царства бесконечность!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
